16.12.2014   Administrator  

 

Про життя і дива святого Миколая

 

Давно-давно, близько 1600 років тому, жив у Малій Азії, хлопець Миколай. Був він сирота. Його батько й мати померли, залишивши синові чималий спадок.

У серці Миколая була велика доброта, і він вирішив роздати своє майно бідним. Та тільки ж був він дуже несміливий і тому почувався нещасливим.

У безсонні ночі виходив Миколай на дах свого будинку й дивився на бідні домівки. Біля них спали їх убогі мешканці. У домівках, нагрітих за дня гарячим сонцем, було душно, отож люди лягали спати перед порогом на землі. Лежали вони в лахмітті, подертому на важкій праці в копальнях мармуру. Спали тут і малі діти, які ніколи ще не зазнали в житті радості.

І стискалося серце Миколая від цього людського горя. Він думав: «Як допомогти бідним дітям?»

І ось однієї ночі наклав Миколай повен міх усілякої їжі - м'яса, хліба, медяних паляниць, фініків, а також одягу й грошей і непомітно від служби вийшов з дому. Обережно-тихцем поклав мішок біля порога найближчої хатини, де спали бідні діти.

Уранці придивлявся Миколай з даху свого дому, як раділи малі діти цьому міху!

Наступної ночі вибрався Миколай знову з повним міхом і поклав його біля іншого дому, де були діти. І такі мандрівки повторював він уже щоночі. У місті ні про що інше тепер не говорили, як тільки про невідомого добродія. Діти не раз бачили крізь сон постать у темнім плащі, що клала мішок, але постать скоро зникала.

А старий слуга Миколая затривожився, коли побачив, що в коморах меншає припасів. «Напевно, хтось краде їх, - подумав. - Треба упіймати злодія!»
Одної ночі побачив слуга чоловіка в плащі з каптуром на голові. З мішком на плечах він перелазив через браму на вулицю. Слуга здійняв галас, збіглися інші слуги й кинулись у погоню. Засоромлений Миколай, бо ж це був він, замість зупинитись і відкрити своє обличчя, почав утікати. Побудились і люди на вулицях, побудились і діти, і всі стали здоганяти Миколая.

Перші наздогнали його діти й... упізнали свого доброго опікуна. Упізнали його плащ і мішок, повний добра.

- Це не злодій! Це наш опікун! Наш добродій! Зупинились люди, здивовані та збентежені.

- Це ж Миколай! Багатий Миколай! Ось хто цей добрий дух, що нам дарунки приносив, дітей наших від голоду рятував!

Минули роки. Миколай став священиком, а далі й єпископом у Мирах. Всі шанували й любили його за доброту, за ласкавість і мудрість. А про діток він і далі не забував. Як тільки довідувався, що якась дитина в біді, зараз ішов до неї з потіхою й подарунками.

Коли помер Миколай, і його душа стала перед Господнім престолом, Бог спитав:

- Чого бажаєш, мій Миколаю, в нагороду за добре життя на землі?

- Нічого не бажаю, - відповів Миколай, - тільки дозволь мені, Боже, сходити час від часу з неба на землю й відвідувати дітей.

Усміхнувся ласкаво Господь і промовив:
- Знав я, яке буде твоє прохання. Щороку в день своїх іменин зможеш сходити на землю.

А на землі пам'ять про Миколая не завмерла. Всі пам'ятали про його добрі діла, про його святе життя, і тому Церква його святим назвала.

І від того часу кожного року в день своїх іменин у грудні Святий Миколай ходить по землі і розносить добрим дітям дарунки. Знає Святий Миколай, що всі малі діти чемні й добрі, і знає, що всі українські діти мають добрі серця, люблять Бога, люблять свій рідний український народ і рідний край - Україну.

Він з великою радістю відвідує українських діток й обдаровує їх усілякими чудовими дарунками. Між ними найкращий дарунок - рідні українські книжечки.
Дуже радіє Святий Миколай, коли добрі люди, що люблять дітей, допомагають йому в доброму ділі. Тішиться, коли в день Святого Миколая українські діти дають одні одним дарунки - книжечки, тішиться, коли дехто навіть і одягнеться так, як він, і, замість нього, приходить до дітей з дарунками, з добрим словом та порадою.


Вірші про Миколая

Роман Завадович 

  Миколаїв дарунок

Довго в ніч я ждав на Миколая, 
слухав, чи санки вже не риплять, 
чи не тупає весела зграя білих, 
мов сніжинки, ангелят.

Ждав я довго, ждав і не діждався, 
і не знаю сам, коли заснув, 
аж до ранку спав,не прокидався, 
хоч, здається, кожний шелест чув.

Аж оце уранці прокидаюсь
і очам не вірю я своїм...
О, спасибі, добрий Миколаю,
що з дарунком Ти зайшов в наш дім!

Не санками,видно,Ти приїхав, 
оленів лишивши у раю, 
а в ракеті безшелесно, тихо 
у кімнату прилетів мою.

І в дарунок Ти поклав на ліжку 
не багато нам березових різок, 
а барвисту українську книжку,
повну найчудовіших казок.

А. Курдидик

   Святий Миколай

Ліс. Доріжка біла в полі.
При дорозі, як бабусі,
Верби бідні – сонні, голі,
Казку шепчуть завірюсі.

Мати випрядає пряжу.
На печі дід плечі гріє,
Він нам казочку розкаже
Про царевича і змія.

За хатами, де смереки,
Виє вітер срібнодзвонно,
Їде, їде хтось здалека
На санчатах пароконко.

І смереки шепчуть: «Їде!»
Каганець стрибнув угору.
- Мамо! Тату! Діду, діду!
Хтось вже стукає знадвору!

І смереки за хатами,
І тополі – де стодола:
- Їде, їде саночками
До дітей Святий Микола.

Читати більше:

Вірші про святого Миколая


Весела пісенька-мультик та варіант караоке до свята Миколая

Мультик-пісня до свята Миколая Караоке-мультик до свята Миколая

 


 

Ой хто, хто Миколая любить...

Співає Оксана Білозір
 
Ой хто, хто Миколая любить,
Ой хто, хто Миколаю служить,
Тому Святий Миколай 
На всякий час помагай, 
Миколаю! 

Ой глянь, глянь на Вкраїну рідну,
Ой глянь, глянь на знищену, бідну.
Ми тебе всі люди молим - 
Проси в Бога ти їй долі, 
Миколаю! 

Та проси долі для Вкраїни -
Ой нехай встане із руїни,
Доля щастя хай вітає, 
В славі й волі хай сіяє, 
Миколаю! 

    Свято Миколая

 

Коментарі 0

Ви не увійшли в систему! Вхід